Дитина, яка нічим не заявляє про свою

індивідуальність, нічим  не цікавиться,

нікого не непокоїть, нікому не завдає

ніяких турбот і прикрощів, найважча дитина.

                                                                                                        В. Сухомлинський

Девіантна поведінка, що розуміється як порушення соціальних норм, придбало в останні роки масовий характер і поставило цю проблему в центр уваги соціологів, педагогів, соціальних психологів, медиків, працівників правоохоронних органів.

Пояснити причини, умови і фактори, що детермінують це соціальне явище, стала насущною задачею. Її розгляд припускає пошук відповідей на ряд фундаментальних питань, серед яких питання про сутність категорії «норма» (соціальна норма) і про відхилення від неї. У стабільно функціонуючому і суспільстві, яке стрімко розвивається, відповідь на це питання більш-менш ясне. Соціальна норма – це необхідний і відносно стійкий елемент соціальної практики, що виконує роль інструмента соціального регулювання і контролю. «Соціальна норма, - відзначає Я.І. Гілинський, - визначає історично сформовану в конкретному суспільстві межу, міру, інтервал припустимого (дозволеного чи обов'язкового) поводження, діяльності людей, соціальних груп, соціальних організацій».

Звичайно, українське суспільство не може довго залишатися в такому положенні. Девіантна поведінка значної маси населення втілює сьогодні найбільш небезпечні для країни руйнівні тенденції.

Соціальна норма знаходить своє втілення (підтримку) у законах, традиціях, звичаях, тобто у всьому тому, що стало звичкою, міцно ввійшло в побут, у спосіб життя більшості населення, підтримується суспільною думкою, відіграє роль «природного регулятора» суспільних і міжособистісних відносин.

Але в реформованому суспільстві, де зруйновані одні норми і не створені навіть на рівні теорії інші, проблема формування, тлумачення і застосування норми стає надзвичайно складною справою.

Девіантна поведінка (від лат. - відхилення) - система дій і вчинків людей, соціальних груп, що суперечить соціальним нормам або вказаним у суспільстві шаблонам і стандартам поведінки.

Суть девіантної поведінки полягає в тому, що людина не дотримується вимог соціальної норми, вибирає відмінний від вимог норми варіант поведінки в тій чи інший ситуації, що веде до правопорушення міри взаємодії особистості та суспільства, особистості та групи. В основі відхилень у поведінці переважно лежить конфлікт інтересів, цінностей, розбіжність потреб, деформація засобів їх задоволення, помилки виховання, життєві невдачі та прорахунки виховання, життєві невдачі та прорахунки.

Основними видами девіантної поведінки є злочини: аморальна поведінка, а також поведінка, спрямована на саморуйнування особистості (алкоголізм, наркоманія, суїцид тощо).

Коріння девіантної поведінки як соціального явища дослідники вбачали в кризі цінностей, механізмів моральної регуляції, аномії суспільства.

Найбільш вдалу типологію девіантної поведінки запропонував Р.Мертон у 1949 р. У її основі він поклав розрив між культурними цілями та соціально схваленими засобами їхнього досягнення.

Конформізм – єдиний тип не девіантної поведінки. Він підтримує мету і діяльність, і засоби її досягнення.

Ретритизм (тікання від дійсності) спостерігається у випадку, коли людина одночасно відкидає й мету, і соціально схвалені засоби їх досягнення (наприклад, волоцюги, наркомани).

Бунт. На відміну від ретритизму бунтар не лише заперечує й те, й інше, але й прагне замінити старі цілі й засоби на нові, розкриває «нову ідеологію».

Концепція Р. Мертона важлива перш за все тому, що вона розглядає конформізм і девіацію як дві сторони однієї проблеми. Учений наголошує на тому, що девіація не є продуктом абсолютно негативним, запереченням загальноприйнятих стандартів.

Повну версію методичного бюлетеня можна переглянути чи завантажити тут